Я зітхну... Запалю обгорілу свічу.
Помічаю: не замки — твердині, не храми — скам'янілий чорнозем — потріскані стіни плачу. Піднялись, озиваються в десятиліттях з далини, аж немов з кам'яної гори надійшли.
Придивляюсь: «Вкраїна, двадцяте століття» і не рік, а криваве клеймо: «Тридцять три»
Без болю не згадати страшні муки і переживання українського народу в 1932- 1933 роках. Ще довго-довго з покоління в покоління будуть передавати батьки синам і дочкам, а ті своїм дітям спогади про тих, які залишили життя земне у пекельних муках. То ж перегорнемо скорботні сторінки достовірної народної пам'яті.
· Читання вірша
Юлія Забіяка. "Свічки пам'яті"
· Читання вірша
Юлія Забіяка. "Свічки пам'яті"
Немає коментарів:
Дописати коментар